Часто згадую той момент на весіллі, коли Оксана Іванівна в самий розпал святкування підійшла до мене і сказала: – Не хвилюйся, дитинко, тепер у тебе

ПОЛІТИКА-ПОДІЇ УКРАЇНИ

В наш час змушувати людей до такого, я вважаю, – дивно.

Декілька місяці тому вийшла заміж за кохану людину, все у нас добре, а ось зі свекрухою виникли проблеми. Жінка вона непогана, добра, душевна, але якась надто нав’язлива. Постійно лізе з розпитуваннями, причому іноді досить особистими.

Я не звикла, щоб так безцеремонно втручалися в моє життя, тим більше сторонні люди. Ще страшенно дратує, що вона вирішила замінити мені мати (моя пішла з життя п’ятнадцять років тому) і всюди називає донечкою. Але це ще пів біди – від мене вона теж вимагає, щоб я зверталася до неї “мама”. А для мене мама тільки одна, і хоча її немає поруч вже багато років, я не зраджу її пам’ять і ніколи не буду називати мамою чужу жінку, як би хто не ображався.

Як віддалитися від свекрухи, але не образити її? Я насторожено ставлюся до ніжності і турботі від сторонніх людей – весь час чекаю якогось підступу. Вважаю, що субординація – це дуже корисно і правильно. Навіщо впускати чужих людей у свій особистий простір?


Я і на роботі всіх своїх клієнток називаю на “ви” (я майстер манікюру), хоча багато дівчат мої однолітки і навіть молодше. Панібратство нічим хорошим не закінчується. Ну подумаєш, вийшла я заміж за її сина, так що тепер, все життя їй маю присвятити?

Часто згадую той момент на весіллі, коли Оксана Іванівна в самий розпал святкування підійшла до мене і сказала: – Не хвилюйся, дитинко, тепер у тебе буду я, людина, яка завжди підкаже і допоможе. Тільки тепер я для тебе – мама, щоб так мене завжди і називала.

Скажу чесно, після тих слів я стерпла. – Мама… Мама, яка ще мама? Ніколи в житті. Все подальше святкування було для мене вже не важливе. В голові все крутилися її слова…

Андрій каже, що його мама хоче для мене кращого. Що нічого поганого в цьому він не бачить. Але я цього не розумію. У мене є багато подруг, і мало хто з них називає свою свекруху “мамою”. Це колись було важливо. Пам’ятаю, як мама розказували, що довгий час не могла вимовити до свекрухи – мама, так вона так ображалася, і одразу ж сказала, що якщо цього не буде, то нехай забирається з тої хати (мама була в невістках). Тому вона переступила через себе і називала мамою, хоча в душі мама була лише одна.

В наш час змушувати людей до такого – дивно. Тим більше, що живемо ми в окремій квартирі. Обоє з чоловіком маємо хорошу роботу. Так ні, щоб тішитись нами…

Як пояснити свекрусі, що вона мама лише для свого сина, а для мене Оксана Іванівна і ніяк інакше? А найголовніше, як зробити це, щоб вона не образилася?



Поділитися в соц.мережах

Добавить комментарий