– Ну ось завжди так! Ти ж пенсіонерка, у тебе будь-які пільги, субсидії, лікування на халяву! Що ти весь час прибідняєшся? Що ти ходити не можеш? На поїзд сісти важко? – розсердився син

ПОЛІТИКА-ПОДІЇ УКРАЇНИ

– Ти ж пенсіонерка, у тебе пільги всякі, що ти прибіднюєшся? – син сказав матері.

Тетяна Петрівна, знайома нашої сім’ї, останнім часом зазнає серйозних проблем зі здоров’ям. Людина вона дуже життєрадісна, але…

Жінці п’ятдесят дев’ять років, а виглядає на всі сімдесят. Якісь проблеми в внутрішніми органами і з центральною нервовою системою.

Тетяна, звичайно намагається лікуватися, відвідує денні стаціонари та й госпіталізувалася не раз. Але всі заходи призводять лише до тимчасового полегшення ситуації.

Тобто, симптоми знімаються на короткий час, а після знову поновлюються ускладнення.

У жінки є син. Молода людина навідріз не хоче вникати в усі проблеми матері і вважає, що та надумує їх.

Так вийшло, що Тетяна Петрівна розлучилася зі своїм чоловіком ще в молодості і ростила Петю одна. Так, допомагали її батьки і з боку могло здатися, що дочка сидить у них на шиї. Мабуть, так вважає і сам подорослішав Петро.

Хлопець рано став самостійним і зараз, одружившись і повністю забезпечуючи свою сім’ю, вважає, що все в цьому житті залежить від самої людини. Варто захотіти і ось, будь ласка, результат.

А раз у мами на виходить, то значить мама просто не хоче. Придурюється, прикидається.

Тетяна намагається не присвячувати сина в свої проблеми, розповідає тільки в загальних рисах. Але і це Петю дратує.

Нещодавно він запропонував матері приїхати в гості. Живуть вони в різних містах.

– Синку, у мене зараз грошей на поїздку немає! Та й здоров’я пустує… Давай трохи пізніше? – відповіла жінка.

– Ну ось завжди так! Ти ж пенсіонерка, у тебе будь-які пільги, субсидії, лікування на халяву! Що ти весь час прибідняєшся? Що ти ходити не можеш? На поїзд сісти важко? – розсердився Петро.

– Сину, не треба так говорити! Якби ти знав, як я хочу до вас приїхати! Я адже вас вже рік не бачила! А внучок мій… Як я скучила! – засмутилася жінка.

– Хотіла б, приїхала! – відповів син.

– Ну я постараюся, може бути в наступному місяці… Спробую відкласти пенсію. Адже зараз квитки дуже дорогі… – пообіцяла Тетяна.

– Та ти завжди так кажеш! Я ще раз повторю, якщо людина хоче – він шукає рішення! А якщо ні, то виправдання! – прочитав матері лекцію син.

– Синку, я правда дуже хочу… – ледь не плаче пенсіонерка.

– Не вірю! Все пока! Подзвони, коли квитки купиш! – поставив в розмові точку чоловік.

– Так я відкладу на квитки, обов’язково! Але тоді мені на ліки не вистачить! А тоді я не впевнена, що зможу приїхати за станом здоров’я! Сину, чому ти мені не віриш? – намагається достукатися до свідомості хлопця мама.

– Я все сказав! – гордо відповів Петя.

На наступний день жінці стало ще гірше. Мабуть, далося взнаки емоційний розлад. Обійшлося, допомогли, так як перебувала днем ​​в лікарні.

Але, як так можна? Або я чогось не розумію?

Ну якщо хочеш ти, щоб бабуся приїхала, щоб допомогла з онуками поводиться, щоб ви з дружиною відпочили, так організуй цю поїздку! Якщо немає у жінки грошей, звідки вона їх візьме?

Субсидії, пільги? Ти серйозно? Стривай, адже і ти постарієш! Якщо тобі твій син так скаже, що ти будеш відчувати?

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

Поділитися в соц.мережах

Добавить комментарий