Анекдот з жuття: Жінка народuла і пuтає у акушера, де її туалетнuй папір?

ПОЛІТИКА-ПОДІЇ УКРАЇНИ

Як цікаво влаштована людська пам’ять! Коли тебе з переймами везуть в пологовий будинок, голова забита страхами і передчуттям важливого, – найбільшої події в твоєму житті.

Відповідальність і хвилювання заповнюють з ніг до голови. А коли через пару років згадуєш, здається, що це найчарівніші чудові моменти.

І доказ тому сопе десь недалеко в дитячому ліжечку. Деякі, звичайно, більше негатив пам’ятають, але мене всякі «пологові пристрасті» якось стороною обійшли.

Тряслася звичайно, як та трясогузка, але обійшлося. Ніхто не лаявся, навпаки – заспокоювали. Ось, анекдот по темі згадався ☺

Мене відвезли в ніч. Червень. Мокре від першої літньої грози місто пролітало у вікні карети швидкої допомоги.

Лікарі поспішали, адже сутички мали завидно високу періодичність.

На кожній купині (а іноді і без них) я вигиналася як ошпарена і видавала звуки, немов коту віддавили хвіст.

У приймальному покої було тихо. Заспана медсестра не дуже поспішала з оформленням, адже я перший раз. А значить – народжувати буду довго.

Вона веліла мені відкласти окремо речі, які візьму з собою в пологовий зал.

Вода, телефон, туалетний папір …

– Гроші при собі є?

– Є, – кажу.

– Краще теж забери, щоб не пропали, і до нас претензій не було.

Я розгубилася…


Підготувалася погано, не було з собою навіть косметички. Голова не розуміла, весь організм був зайнятий іншим.

Я хутко згорнула десяток купюр трубочкою і засунула в середину рулону туалетного паперу.

Далі слідували стандартні процедури, кілька годин до зустрічі з донькою …

І ось я лежу на кушетці, злегка нерозумно посміхаюся. Недалеко від мене моя маленька.

І тут я задаю питання:

– А де мій туалетний папір?

– Зазвичай нас про щось важливіші запитують, – сміється лікар.

Їм звичайно смішно, а у мене там три тисячі замуровано. Для кого-то це не сума, а для мене – ОГО!

Заробляємо з чоловіком не так багато, кожну копієчку бережемо, а тут три тисячі у прірву можуть. Прикро!

Виявляється, поки я народжувала, речі мої переклали на каталку, щоб транспортувати їх разом зі мною в палату.

Рулон ж просто віддали прибиральниці, віднести туди, де він стане в нагоді.

Думали, мені він не потрібен буде, адже тут «все включено».

Через п’ять годин я бродила по всіх туалетах, вибачалася і шукала заповітний рулон. У тієї прибиральниці вже зміна закінчилася, піди знайди тепер кінці моєї «троячки» …

Страшно подумати, що про мене думали породіллі! Відшукала – таки. І (о щастя), гроші на місці.

Потім розповіла все «дівчатам» і стала знаменитістю на своєму поверсі.



Поділитися в соц.мережах

Добавить комментарий