30 років тому тато пішов від нас. Пішов підло і негарно, вивіз з дому майже всі речі, і навіть не залишив адреси. А зараз він повернувся в моє життя і виявився не такою вже і поганою людиною. Але моя мама і сестра проти, щоб ми з ним спілкувалися

ПОЛІТИКА-ПОДІЇ УКРАЇНИ

У мене с клалася дуже неприємна ситуація – в моєму житті нарешті з’явився батько, а сестра і мама проти, щоб я з ним спілкувалася. А він, виявляється, людина непогана. Принаймні, зовсім не такий, як про нього розповідала мама. Не розумію, чому я не повинна з ним спілкуватися? Ми рідня. Зрештою, ображатися на те, що було майже тридцять років тому – нерозумно!

Нас з сестричкою мама ростила сама. Батько пішов з сім’ї, коли мені було всього п’ять, а сестрі не було і року. Пішов підло і негарно, вивіз з дому майже всі речі, і навіть не залишив адреси.

Як виживали без батька і взагалі будь-якої допомоги – це окрема історія. Мати все життя билася, як риба об лід, на двох роботах, щоб одягнути і прогодувати. Жили з копійки на копійку. Обідали в садку і в школі, носили те, що люди віддадуть, доношували один за одним. Від аліментів татусь втікав, як міг. Кілька разів вголос прилюдно відхрещувався від того, що в нього є діти, обсипав колишню дружину неприємними словами, в загальному, бруду було багато.

І, хоча мати по можливості намагалася захистити нас від усього цього, ми все одно були в курсі, з дитячим інтересом підслуховуючи розмови дорослих. Особливо я, як старша донька. З дитинства я не раз чула, що батькові не потрібна, у нього інша сім’я, інша дитина. І, звичайно, мріяла – ось виросту, вивчуся, прийду до тата вся така доросла, гарна, багата – і той, безумовно, зрозуміє, що втратив, і заллється сльозами каяття.

Але моя мама викреслила цю людину зі свого життя раз і назавжди. Погано про нього нам не говорила, проте всі розмови і наші запитання на цю тему обривала. Все життя прожила одна, ростила нас, обом дала освіту. Ми вийшли заміж, народили своїх дітей. Молодша сестра з сім’єю живе в Канаді, а я з двома дітьми і чоловіком – поруч з матір’ю.

І ось закортіло мені знайти тата. Все життя жила і не думала про нього, а тут прийшла така думка. Просто хотіла подивитися в очі, показати, що і без нього виросли вони з сестрою прекрасними людьми. Як в тих дитячих мріях – щоб зрозумів, що втратив.

Захотіла – і знайшла, благо, знайти людину в наш час зовсім не проблема. Але на мій подив, тато зовсім не справляв враження негідника.

Цікавий семидесятидворічний чоловік, приємний в спілкуванні, розумний, начитаний, вільно користується інтернетом, має свій погляд на речі. Зустрілися один раз, другий, третій – і чим далі, тим більше це спілкування затягує. Я навіть не очікувала такого. З батьком ми на одній хвилі. З ним легко і приємно, ми розуміємо один одного з півслова.

З мамою зовсім не так. Та цинічна, озлоблена, а з віком все тільки погіршується. Від неї я чую лише одну критику і ретельно зважую кожне сказане слово, і після години спілкування з мамою я – як вичавлений лимон. З батьком я просто відпочиваю душею.

Батько познайомив мене зі своєю сім’єю – сином дружини від першого шлюбу, якого виростив як свого, і своєю дочкою. І я раптом відчула себе в центрі великої дружної родини. Чесно кажучи, мені все життя не вистачало такого спілкування. Буквально за кілька місяців ми так здружились сім’ями, що вже й не уявляємо, як жили до цього.

І все б нічого, тільки я почуваюся зрадницею по відношенню до сестри і матері. Ті і чути про тата не хочуть ні слова.

– Навіщо він тобі потрібен ? – обурюється сестра. – Швидко ти забула, як вівсянку в окропі запарювали, і як пів класу сміялися над твоїм дірявим портфелем… Тоді тобі це нісенітницею не здавалося! Запитай у свого татуся, де він був тоді. І чому не міг дочкам хоч одні на двох гумові чоботи купити? Навіщо ти взагалі полізла його шукати, я не розумію! Слухай, а може, ти отримати щось хочеш з нього? Спадщину?

Чесно, ні про яку спадщину я і не думала, і не знає навіть, чи є у батька щось за душею. Здається, живе він в квартирі дружини, так це все і не важливо. Справа зовсім не в цьому.

Матері я взагалі не говорю про те, що знайшла батька і спілкуюся. Що з нею буде, страшно уявити.

– Ну ти ж розумієш, я не міг вам особливо допомагати! – сказав якось батько. – У мене теж було двоє дітей. І на зарплату інженери не пошикуєш…

І навіть після цих слів я чомусь не можу ображатися на батька.

Фото ілюстративне – pikabu.

Поділитися в соц.мережах

Добавить комментарий