“Сьогодні я вже можу не нести розруху, а допомагати комусь”, – колишній залежний від важких наркотиків, волонтер Василь Сенеджук

ПОЛІТИКА-ПОДІЇ УКРАЇНИ

Ще років десять тому дістати наркотики в Івано-Франківську було важко. Їх продавали і передавали тільки з рук у руки, треба було мати певну репутацію, аби тобі довіряли. Зараз купити траву чи важчі речовини стало дуже легко. Паркани мікрорайонів рясніють назвами телеграм-каналів, на стовпах видніються яскраві наліпки з кюар-кодами – навівши на них камеру переходиш в онлайн-магазин, в якому тобі через “закладки” продадуть все, що тільки захочеш. 

Для того, щоб такої “реклами” у Франківську стало менше, колишній наркозалежний Василь Сенеджук заснував організацію “Здорова Альтернатива”. Він з друзями займається протидією поширення наркоманії, алкоголізму та телеграм-каналів, які розповсюджують заборонені речовини.

Василю 33 роки, з них вже три з половиною чоловік не вживає. У розмові з “Галкою” він пригадав важке дитинство на Позитроні, як однокласники, не знаючи цього, допомагали йому діставати наркотики від ромів та чи реально звільнитися від наркозалежності.

“Я закінчив школу і вчився в фізкультурному коледжі, але не закінчив його, бо так сталося в моєму житті, що я почав вживати наркотики і  це негативно вплинуло на моє навчання. В спорті я пів життя, пробував себе в ролі тренера”, – починає розповідь про себе представник та співзасновник громадської організації “Здорова Альтернатива”, волонтер та актитвіст  Василь Сенеджук.

-Ким ти мріяв стати в дитинстві?

-Космонавтом, художником. Я вчився три роки на художника і мені це подобалось.

-Як почав вживати і які були перші речовини?

-Я трохи по іншому ставлюся до залежності, тут не лиш про наркотики, проблеми почалися ще в 8 років, я в клубі “Сучасник” (поблизу ТЦ “Велес”) вже тоді за допомогою “Mortal Kombat” (відеогра) тікав від цієї реальності, мені було краще в комп’ютері, а з собою було некомфортно.

Був клей, були сигарети, була трава. Спершу в дитинстві клей, потім в 13-14 років вже почав курити марихуану. Вдома були проблеми.

Батьки розвелися, тато з мамою не жив, і то прийняття, ту любов, опіку мені давала вулиця, хлопці. Вони давали мені сигарету, ми грали карти і в мене вже тоді формувалося мислення залежної людини “це класно вживати, це ж так круто”.

Це давало мені незрівнянну гамму почуттів, я відчував себе повноцінним, мені було комфортно, була самовпевненість, підвищилась самооцінка, воно мене наповнювало. Я міг комунікувати з людьми.

-Як було жити під марихуаною?

-Власне в більшості були лише негативні моменти, оце все позитивне було лиш на перших порах. Якщо бути чесним, то воно не було добре, вони давали ту маленьку частинку ейфорії, а потім доводилося весь час вживати, аби якось рухатись, і не зважаючи на це, я виправдовував свою залежність “Я ж курю, я ж не наркоман. Я – растафарі”. В молоді зараз є такий міф, і в мене був, що це нормально “от в Голандії курять і я собі курю”.

Тоді не розумів, що воно формує в мені залежність, і та сама марихуана вона була трампліном до важчих наркотиків.

-Де брав речовини? 

-Траву купував в циганів. Перший раз я почав курити в 1999 році, купив тоді марихуану по 5 гривень, це на той час було багато, ми троє могли скидуватися на той косяк, щоб відчути себе класно.

В той час було мало задоволень, у мене вдома не було ігрової приставки, батьки не мали можливості таке купити, навіть ровера тоді не мав.

Я спілкувався з таким колом людей, які самі вживали. Я виріс на мікрорайоні “Позитрон”, і тут всі вживали, з дитинства бачив старших пацанів, які вже були в “опіушній торбі”. Бачив ці наслідки, але думав собі, що якщо я буду курити, то нічого страшного не буде. Проблеми дістати щось -не було, треба були тільки гроші. Але проблема була в тому, що тоді не було грошей.

Пам’ятаю, як в шостому класі дурив однокласників, вони приносили з дому їжу, закрутки, помідори всякі, консерви, цукор і навіть простині і ми міняли це все циганам, або продавали.

Тобто на районі продавалася горілка, і я тим продавцям міг поміняти, щоб потім міняти циганам. Вже в 15 років знав, де мені дістати гроші таким от способом.

-Звідки тоді брав гроші, якщо батьки не мали?

-Мив машини на Позитроні, вже потім трошки почав красти, забирати в людей, займатись криміналом.

-Мама, вчителі не помічали, що щось в твоїй поведінці змінилось? 

-В мене постійно були якісь проблеми, але я контролював себе, вони не були настільки явними. Оточуюючі списували це на характер, думали переросту.

-Коли зрозумів, що проблеми виходять з-під контролю?

-Я почав це розуміти впродовж певного періоду, в 2014 році почав вживати тяжчі наркотики “субітекс”, амфетамін, тропікамід, екстезі, ЛСД… Дуже багато чого. Тоді я приїхав з роботи в Росії. Ще до війни працював в Пітері, мав там непоганий заробіток, але то була тяжка фізична робота, і на ній я емоційно вигорів. Вже тоді я курив гашиш, бо не витримував психологічно тієї нагрузки. Приїхав сюди, а мій товариш  продавав “фєн” (амфетамін, – прим. “Галки” ), я почав з ним нюхати, і в мене не виходило не вживати декілька днів поспіль. Якщо я ніч не спав, то мені був потрібен “субітекс” – він давав мені такий ефект сп’яніння, і аж тоді я міг заснути. Так я заліз в торбу. (Торба на наркосленгу означає несвідомий стан після прийому наркотиків, – прим. “Галки” ).

-Чи були в тебе проблеми з поліцією?

-Були, більше в дитинстві через крадіжки. Розумів, що красти – це не варіант, старався не красти, бо розумів, що за це можна попасти в тюрму, а туди я дуже не хотів. Також з друзями ми постійно збиралися покурити в під’їзді, це був свого роду ритуал: зібратися, покурити ввечері. Щоб почувати себе спокійно, впевнено, розковано. Але в останні роки воно навпаки мені не приносило того задоволення і спокою, були враження страху, якоїсь “ізмєни”.

-Як ти вийшов з своєї залежності?

-Дійшло до того, що в 2015 році поїхав у Львів на реабілітацію. Сам. Добровільно. Але всеодно десь всередині я не зізнався сам собі, що маю залежність, і з цим треба щось робити. Цей процес зайняв у мене три роки. Потім знову приїхав додому, через два дні почав знову вживати. Я не “підвіз” цього всього, мені не сподобався соціум. Мене нічого не тішило. Батьки зробили помилку – мама вислала 300 євро і я пройшовся по району, по місту, і мені чогось не вистачало. І так знов почав вживати. Потрапив в три лікарні, почались проблеми зі здоров’ям, і через три місяці знову поїхав на реабілітацію, вже на рік. Я думав, що це вирішило проблему. Пройшов два етапи – спершу жив закритий, потім жив на квартирі, до нас ходили декілька людей, така соціалізація, щоб не вийти одразу в агресивний соціум.

Я не розумів тоді, що проблема залежності, вона невиліковна і залишається на все життя. Але з нею можна жити.

Зараз я одужую по програмі “12 кроків”. Вона є одною із найбільш ефективних у світі, також є різноманітні групи по самодопомозі, які я відвідую. Роблю роботу над собою, маю певні завдання і воно мене наповнює, я маю впевненість у завтрашньому дні. Не відчуваю, що я якийсь не такий, немає залежності від чужої думки. Немаю бажання нічого вживати.

-З колишніми друзями по наркотиках спілкуєшся? Як склалося їхнє життя?

-Час від часу спілкуємось, але в такому ключі, що я пропоную їм допомогу. Кажу “я можу помогти, але ти сам маєш перше цього захотіти”. Один мій товариш ніяк не може “спригнути”, і я йому постійно пропоную поїхати на реабілітацію, навіть готовий сам оплатити, знайти людей, які допоможуть. Але головне його бажання. Він не хоче добровільно, вже були й думки закрити його на примусове лікування, бо знаю такі випадки, коли людей закривали, хоч це і незаконно, але людям це помагало. Вони очистилися там кілька місяців, і через певний час до них приходив здоровий розум.

Думаю мені самому треба було такого, бо востаннє коли їхав на реабілітацію, умудрився з собою привезти туди наркотики.

Ці всі зриви, спроби контролювати…вони мене розбили. За два зриви я в шість лікарень попадав. Не міг зупинитись. Вже коли останній раз мене вигнали з дому, в мене не було ні копійки, не мав де взяти, мав проблеми зі здоров’ям, не міг ходити… Тоді дійсно усвідомив, що в моєму житті щось пішло не так. Це було дуже боляче прийняти. Все ж в мене відбулась та внутрішня капітуляція. Я готовий був щось змінювати, а не лише говорити. Поїхав у центр, пройшов реабілітацію і от живу вдома, в мене все добре.

-Як виникла громадська організація “Здорова Альтернатива”?

-Ми з товаришем спілкувались і вирішили, що треба щось робити. Захотіли зробити це офіційно і на місцевому рівні. Така ідея виникла спонтанно, спершу створив групу у Фейсбуці.

“Здорова Альтернатива” це організація, яка займається профілактикою проти наркоманії, алкоголізму, та телеграм-каналів, які розповсюджують наркотики.

Також ми годуємо пенсіонерів, я вважаю це своїм обов’язком. Бо хто як не я, це служіння людям, я можу таким чином “возмещати ущерб”, який я колись наніс.

Сьогодні я вже можу не нести розруху, а допомагати комусь.

Просто треба було ці всі ниточки зв’язати і організувати процес. Я в ньому теж безпосередньо беру участь: шукаю кошти, нам люди допомагають благодійними внесками, хто продуктами, хто коштами. Зараз хочемо зробити благодійний фонд, щоб люди могли робити пожертви прозоро. Шукаємо людей, які допоможуть нам вести соціальні мережі та фотографів.

-Чим займається організація? Які напрями діяльності? Звідки берете кошти?

-Також проводимо профілактичні бесіди з дітьми, на власному досвіді розповідаю, які наслідки можуть бути від вживання наркотиків. Зараз через карантин не вдається проводити ці бесіди так багато, як би хотілося.

Замальовуємо телеграм-канали. Недавно от пів міста замалювали: Коновальця, Набережну, Позитрон, Каскад, Хоткевича. Регулярно замальовуємо, але багато людей не поділяють цього, кажуть – “та нащо, і так ше раз намалюють і будуть продавати”. Воно то так, але наші діти не мають бачити це, бо то тригер, запускний механізм, як то кажуть “заборонений плід він завжди солодкий”. Все одно рано чи пізно захочеться поцікавитись, що це таке.

-У вас час наркотики діставали через циган, було певне довірене коло осіб, а зараз щоб дістати щось можна просто прочитати на паркані назву каналу і купити онлайн. На твою думку, придбати наркотики в Франківську стало легше?

-Наркотики стали більш доступними, років вже п’ять. Бо появилися “закладки”, “телеграм-канали”. Раніше проблемніше було дістати, бо приходилося брати “з рук в руки”, а це не кожному так довіряли, не кожен міг прийти, не кожен мав нормальну репутацію. Ті ж самі розповсюджувачі наркотиків боялися, щоб їх не здали. Зараз все можна дістати за допомогою Інтернету, лиш би було бажання і кошти. Постійно ходжу і зриваю наклейки, там є малюнок і кюар-код. Все так просто – навести телефон, зчитати код і ти вже в телеграм-магазині, де можна все замовити.

-Як, на твою думку, держава має допомагати наркозалежним?

-Я думаю, що потрібно розробляти різні програми, такі як є у світовій медицині. Насамперед це мінесотська програма “12 кроків”, мають бути відкриті реабілітаційні центри, де наркозалежний може пройти лікування. На жаль в нас в Івано-Франківську немає жодного, в нас люди можуть лиш пройти детокс, тобто очиститися в лікарні на Млинарській і все.

-На Тичини є пункт наркодиспансеру, де дають дози залежним. В мережі місцеві мешканці виступають за те, аби перенести його десь подалі від житлового масиву. Як ти до цього ставишся?

-Ну… Скажімо так, тут є і плюси і мінуси. Залежні беруть ці наркотики, вони їх вживають, і це приводить до того, що вони помирають рано чи пізно. Але з другої сторони вони беруть це безкоштовно, і вони мають до кінця життя. Якщо вже він робить свідомий вибір – вживати, то це добре, що дають. Бо він вже не піде красти, він не шкідливий соціуму. В кожної людини є вибір.

-Івано-Франківськ – це місто, в якому хочеться жити, такий лозунг. Але чи всім? Чи є тут умови для людей, які хочуть кинути наркотики?

-В нас немає спеціалістів компетентних по залежності, немає реабілітаційних центрів. Нам потрібно це. Мають бути правильні центри, до прикладу у Львові є правильні центри, де людина може пройти відкрите лікування. Там цих людей водять на групи по самодопомозі, воно все на вищому рівні, працівники там теж колишні залежні, які пройшли курс реабілітації, вони паралельно навчаються, отримують нормальну зарплату. В нас на жаль такого немає, я хочу, аби в нас були такі центри, щоб вони були законні, тобто щоб людей не утримували, а вони самі приходили і підписували документи, що хочуть почати лікування.

Як змінилося твоє життя після того, як ти кинув вживати наркотики? Ти щаслива людина на даний момент?

-Дуже змінилося, я почуваюся набагато краще, впевненіше, розумію чого я хочу, для чого я народився на цьому світі. Зараз я розумію, що хочу жінку, сім’ю, мати дітей. Я роблю для цього роботу над собою. В мене зникло бажання вживати. Хоча перший рік мені було важко, було бажання вживати, я “не вивозив” сам себе. Мені було не комфортно з собою, було дуже погано, депресія…До двох років так тривало. Зараз не хочу вживати, навіть коли бували стресові ситуації, у мене не виникало навіть думки про те, що наркотик може якось допомогти вирішити проблему. Я розумію, що в житті є багато речей, від яких можна отримувати кайф будучи тверезим. Наприклад баня – я від неї отримую колосальне задоволення, спортзал – це для мене медитація, де я можу побути наодинці з собою. Там я пропрацьовую дефекти, лінь, низьку самооцінку, працюю з егоцентризмом, є час подумати.

Я коли тренуюсь, то стараюсь з музикою займатись і відключитись від цього світу, подумати, що можна зробити, змінити, шукаю нові ідеї, і це мені допомагає. Планую з товаришами піти в гори, раніше я в гори не ходив, думав що то лиш “лахі” в гори ходять. Навіть спілкуючись з вами я отримую задоволення, бо надіюсь цей матеріал буде комусь корисний, аби люди не пішли тим шляхом, яким пішов я.

Найголовніше, що в мене новий шлях в житті, я стараюсь жити чесно, нічого поганого не робити, чуже не беру. Навіть в спортзалі миюся і чужий шампунь не беру, хоч є такі думки – “та блін, він ж його забув”, але я собі не позволяю цього. Це не моє, значить не маю права. Появилися в житті моральні цінності і той фундамент всередині.

Я не знаю звідки воно появилося, скоріше за все це Бог мені дав, думаю то не моя заслуга. Неможливо пояснити звідки взялась така енергія всередині і бажання служити людям. Не знаю, але мені подобається це. Я віддаю і можу получити. Обов’язково треба віддавати, якби наші люди були трохи добріші і милосердніші, то ми могли б в своєму місті наладити і зробити, так щоб нашим з вами батькам, дідам, людям, які цього потребують, було комфортно, і людям, які залежні в тому числі.

“Здорова Альтернатива” у Фейсбук: https://www.facebook.com/groups/799754664194257 та Інстаграм: https://instagram.com/zdorova_alternatuva?igshid=rewwl2qpo0o9

Розмовляла Єва ЖАСМИНОВА

Фото Юрій ВАЛЬКО


Приєднуйтеся до “Галки” у  Telegram та Instagram — найважливіші та найсвіжіші новини одразу у Вашому телефоні! 

Loading…

Поділитися в соц.мережах

Добавить комментарий