Наближається мій день народження. Вчора дружина на кухні сказала: “Зінченків запрошувати не будемо, бо вони минулого разу мало грошей нам принесли”. Мені це не сподобалося і я сказав, що Микола Зінченко машину останнього разу полагодив мені, дуже виручив мене, а взяв копійки. Та дружина мене дуже здивувала, я подумати навіть не міг, що вона задумала на цей вечір

ПОЛІТИКА-ПОДІЇ УКРАЇНИ

“Зінченків в цьому році до себе ми запрошувати не будемо, бо минулого разу вони нам дуже мало грошей подарували!” – Так несподівано сказала моя дружина, складаючи список гостей на мій день народження. Я з Ольгою, звичайно, що не погодився:

– Микола Зінченко мені навесні допоміг з машиною. Він її швидко відремонтував, дуже виручив мене, а взяв за це копійки. Це, що, не рахується?

“Це суто ваші чоловічі справи і не більше, – відповіла дружина. – Я складаю список наших гостей. Мені, наприклад, Олена нічим в цьому році не допомогла. Просила її раз посидіти з сином, не погодилась. Це називається подруга”.

Мені стало трохи прикро. Тобто, відносини дружини з подругами – це якийсь примітивний рівень. А мої справи – це так, неформальні задвірки офіційного життя. Яка різниця, хто скільки подарував? Завжди було прийнято: кожен дарує в міру своїх можливостей: хтось може легко з тисячою гривень розлучитися, а для когось і сто гривень – це великі гроші. Ось Очеретні добре живуть, вони й подарували в минулому році нам тисячу гривень. Але це для них дрібниця. А для Зінченків і тисяча – це дуже багато.

Дружина помітила, що я не задоволений її висновком і пояснила: «Ти розумієш, не в грошах справа, я ж не про те зовсім. Коли ти йдеш, наприклад, на день народження до Очеретних, ти несеш йому тисячу гривень в конверті. При цьому не дивишся на те, що у тебе порожній холодильник, два кредити і доньці потрібні нові чоботи. Ти показуєш свою повагу цій людині, яка поважає тебе».

Я промовчав. Просто подумав: відколи ми стали такими дріб’язковими? Адже раніше ходили на дні народження з символічними подарунками. Пам’ятаю, мені на 25 років друзі подарували просту якусь ручку, просто у гарній шкатулочці. Так я цю дрібничку весь вечір поруч з собою на столі тримав, радів. З якогось моменту стало модно дарувати гроші. Гаразд, сам факт дарування грошей – нехай це модно зараз, типу прийнято так. Але от рахувати, хто і скільки подарував, це вже навіть не знаю, як називається.

Чесно кажучи, я навіть не пам’ятаю, в якому році раптом символічні подарунки були замінені грошима. Це точно не в 90-х було. Тоді люди були якісь зовсім простіші, якісь трохи людяніші. Коли я був студентом, мене запросив на день народження один знайомий. Мені дарувати було особливо нічого, і я взяв якусь касету, яка давно у мене вдома була. Просту касету з музикою. І ми потім сиділи, слухали цю касету, обговорювали виконавців, згадували старих друзів, з якими познайомилися під цю музику. І це було дуже душевно.

І все-таки я взяв і запросив на свій день народження Зінченків. Микола – хороший чоловік, завжди допоможе, якщо виникли проблеми з машиною. Він в цьому гарно розуміється дуже. Дружина його – теж мила жінка, завжди кличе в гості. Діти у них виховані, з нашими дружать. Недобре таких людей ігнорувати.

Дружина моя коли дізналася, то серйозно обурилася: «Дорогий, у мене обід розрахований строго на двадцять чоловік! Якщо ти запрошуєш Зінченків, нехай буде так, добре! Тоді ми не будемо запрошувати Миколайчуків. Незважаючи на те, що вони завжди дарують хороші конверти. Буде тобі урок!». Я відповів: «Рідна, відколи ми стали такими жадібними до грошей та корисливими? Перетворили прекрасні дні народження в комерційні проекти. Діти дивляться на нас і вчаться цьому. І так сьогоднішні наші діти більше говорять про гроші, ніж ми у їх віці. Я так не хочу. Клич всіх: і Зінченків, і Миколайчуків. І неважливо, хто з них скільки подарує. Я хочу бачити їх усіх».

Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!

Фото ілюстративне – caterme.

Поділитися в соц.мережах

Добавить комментарий