Я зі своїм чоловіком не розлучалася лише заради доньки: столиця, велика квартира, своя кімната, поїздки на відпочинок. З чоловіком себе щасливою я не відчувала, він мене все життя не помічав, тому я в таємниці від нього стала відкладати гроші: на всьому економила, дешевші продукти купувала, довше біля плити стояла. Донька тепер виросла, вивчилася, живе окремо. А в мене за пару десятків років зібралася немала сума грошей, я зможу купити однокімнатну квартиру, житиму в ній. А другу у чоловіка при розлученні випрошу, щоб дачу продав, бо мені ніде жити. І все було б добре, та донька Наталя сказала, що я маю сказати батькові правду про гроші і розділити їх з ним навпіл

ПОЛІТИКА-ПОДІЇ УКРАЇНИ

– У свою рідну доньку я всю душу вклала, так плекала її в дитинстві, все для неї робила, – скаржиться 59-річна Наталя. – Не розлучалася, щоб у дочки було нормальне життя: столиця, велика квартира, своя кімната, поїздки і так далі за списком. З чоловіком себе щасливою я не відчувала, він мене все життя не помічав, в гріш не ставив, холодно зовсім відносився до мене. Мені подруга говорила – йди! Але я знала, що піти з гордо піднятою головою в злидні не маю права, у мене дитина є, ще й донечка.

Наталя, якщо бути чесною, з чоловіком жила майже тридцять років тільки через свою донечку.

– Ну пішла б я від чоловіка, розлучилися б ми, і що? – сумно згадує вона своє минуле. – З столиці б довелося виїхати, і ще зовсім не зрозуміло куди. Мама моя в селі жила. Столицю б я удвох з донькою не потягнула. Поїхали б ми в село до моєї мами, де, крім моєї мами, жив ще брат з сім’єю. Роботи немає, дозвілля ніякого, молодь взагалі ото бо вулиці ходять, нічим їм зайнятися. Ось і що за життя у нас там би було? Навіть думати про це не хочеться. Ні вже, краще чоловіка такого мати, ніж самій з донькою в далекому селі жити.

В принципі, «мати такого чоловіка», за словами Наталі, було не так і складно, вона пристосувалася. Чоловік усе життя багато працював, з ранку до вечора сидів на роботі, ще й у вихідні туди їздив, будинки бував. Ну так, по приходу додому він завжди хотів, щоб скрізь був порядок, на кухні чекала свіжа, смачна та гаряча їжа, обов’язково який-небудь салат, суп і друге. Щоб одяг був чистим, постільна білизна – випрасувана та білосніжна. Ну, ще у нього була пара пунктиків – щоб дверцята шаф були щільно закриті, наприклад, на підвіконні нічого не стояло, чай був завжди тільки свіжозаварений, і завжди фоном тихенько в квартирі було ввімкнене радіо.

Якщо щось було не так, то він годинами міг розповідати, що повинна вміти робити господиня, яка сидить вдома.

Втім, всі його вимоги неважко було забезпечити – адже сама Наталя ніколи, відколи вийшла заміж, не працювала, а сидіти годинами в інтернеті в ті роки було ще не прийнято. Тому вона більшу частину дня чесно займалася будинком і побутом, а також їхньою дочкою. І білизну білосніжно прала та прасувала, і супи варила, і салати готувала, а вечорами включала радіо – так, може, і краще ще, чим самій придумувати якісь теми для розмов, щоб не сидіти в суцільному мовчанні.

І дочку Оленку Наталя виховувала не так, як нинішні матусі, сидять на майданчику носом в телефон, а сумлінно: багато розмовляла, читала різну літературу, грала в ляльки, ліпила і малювала, водила в театр, намагалася розвивати її, як тільки сама могла. Дочка росла всім на заздрість: жвава, кмітлива, доглянута, завжди акуратно і зі смаком одягнена гарненько.

Гроші на господарство і донечку Наталі завжди видавав сам чоловік. І давав, треба сказати, чималі суми грошей. Наталя сама займалася покупками всього необхідного.

Чоловік особливо звіту по грошах не просив, проте частенько бурчав, що витрачають вони якось забагато, що можна було б і економити трішки більше. Втім, він завжди отак частенько трохи бурчав, постійно був чимось незадоволений. Наталя навчилася не звертати на це уваги, так і жили собі. Не за гроші б бурчав, так за дощ за вікном. Так що вона слухала, кивала йому у відповідь, підтакувала в потрібних місцях і думала про своє, жила своїм життям.

– А гроші я відкладала потихеньку! – хитро підморгує Наталя. – Чоловікові нічого не говорила, він і не знає. Ну а що тут такого? Мала право, я вважаю, я просто гарно економила на всьому, на чому лише вдавалося, а найбільше, на собі. Відкладала те, що змогла заощадити, плюс подарунки мені якісь дарували, їх я теж в шафу свою клала. Кілька разів мій чоловік нас з Оленкою на море відправляв лише вдвох, даючи нам немалі суми грошей, я і там економила, як могла. Ну і по дрібниці теж зайвого не витрачала. Десь куплю дешевше, ніж йому скажу, десь біля плити постою довше. Знижки відстежувала, акції всякі, розпродажі. Кілька разів валюту купила дуже вдало, плюс гроші завжди у мене під відсотки лежали, в якісь роки збільшувалися дуже навіть добре. Тому в цьому я бачу лише свою заслугу, бо я працювала над цим теж добре.

У підсумку за останні два десятки років накопичилася у Наталі досить таки велика сума грошей.

– І вирішила я зі своїм чоловіком розлучатися! – прийшла до такого висновку Наталя. – Все, більше нічого мене з ним не тримає. Дочка доросла, вивчилася, працює, живе окремо. Місію я виконала свою до кінця, пора і про себе подумати трохи, хоч трохи спокою побачити в своєму житті, щоб ніхто не докоряв мені постійно за щось. Порахувала, подивилася, грошей у мене досить, плюс чоловік мій, я думаю, після розлучення щось повинен буде дати. Дачу ми, наприклад, в шлюбі купували, машину теж, значить, і там і там половина моя. Куплю дві однокімнатні квартири в новобудові, в одній буду жити, іншу здавати в оренду. З урахуванням дачі і машини повинно вистачити мені на життя, ось так я житиму собі, бо вже так втомилася за всі ці роки.

Про свої заощадження Наталя ніколи чоловікові не говорила, бо зараз прийшлося б ділити з ним ці гроші при розлученні. А справи у чоловіка зараз йдуть погано.

– Я вирішила: одну квартиру куплю на дочку, ще до нашого розлучення. Начебто я до неї ніякого відношення не маю. Потім вона мені її поверне потихеньку. А другу однокімнатну квартиру буду випрошувати у свого чоловіка, скажу, щоб продав дачу і купив мені хоч якийсь дах над головою, адже я маю десь жити.

Та Наталя ніколи не очікувала, що матиме такі проблеми, бо її донька Олена, прийняла сторону свого рідного батька. Вона вважає, що так не гарно повести себе з татом. Якщо говорити відверто, то відносини з батьком завжди були прохолодні. Він ніколи не займався дочкою, в дитинстві його вся участь у вихованні зводилося до перевірки щоденника і довгим нудним повчаннями, коли їй навчання у чомусь не вдавалося. Олена завжди ближче була до матері, і та не сумнівалася, що дочка буде на її боці. Батька вона в дитинстві не любила і, відверто кажучи, побоювалася. Якщо почне він її повчати у чомусь, то це на весь день, а то і більше.

А мама дійсно завжди була поруч. Втішала, підтримувала в усьому, годувала різними смаколиками.

Правда, в останні роки батько, ні слова не кажучи, оплатив Олені її недешеву освіту, допоміг влаштуватися на хорошу роботу, віддав свою спадкову квартиру для життя – словом, упакував свою дочку по повній, як міг. А те, що в батька просто непростий характер, то Олена це все зрозуміла, коли вже сама подорослішала трохи.

Тепер Олена вважає, що мати повинна вчинити по-чесному, показати батькові свої накопичення, і так, в разі розлучення розділити їх навпіл. В такому випадку на однокімнатну квартиру для життя їй ледве вистачить, а жити на що? Пенсія буде символічна, копійчана і то не скоро.

– Взагалі якось дивно виходить! – з образою в голосі говорить Наталя. – Чоловік залишається в трикімнатній квартирі один, я до неї відношення не маю, дочка – в його однокімнатній квартирі. А мені що, віддати свої гроші і на вулицю йти? А жити я на що буду, на пенсію я не заробила з чоловіком та донькою! Виїхати в село до мами я вже не можу, там уже ні мами, ні хати, якась розвалина одна залишилася. Або далі жити у чоловіка і бути безкоштовною домробітницею? Він в молодості такий поганий характер мав, а зараз – взагалі, ще гірше. Воно мені треба, це все? Навіть не знаю. Як бути?

Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!

Фото ілюстративне – iz.

Поділитися в соц.мережах

Добавить комментарий