«Мста-С» та її використання на Донбасі

ПОЛІТИКА-ПОДІЇ УКРАЇНИ

З кінця 1980-х років в армії Радянського Союзу почалася заміна основних тогочасних САУ 2С3 «Акація» на новіші і досконаліші 2С19 «Мста-С».  Головні роботи зі створення цієї перспективної установки вів Уральський завод транспортного машинобудування, який у 1983 році виготовив перші зразки, а вже в 1986 році презентував дебютну партію установок з шести одиниць.

В серійне виробництво «Мста-С» пішла в 1988 році, незадовго до офіційного прийняття на озброєння. Ледь не одразу почали з’являтися і модернізовані зразки: наприклад, «Мста-СМ» мала показувати більшу дальність і точність вогню, а також скорострільність, але в результаті не дійшла до виробництва і служби. В середині 90-х років виробництво САУ «Мста-С» на території РФ було призупинено через нестачу коштів; так тривало донедавна, коли постачання цієї установки (в модернізованому варіанті) відновили.

Проект 2С19 запропонував артилерійську систему на танковій платформі, оснащену баштою з 152-мм нарізною гаубицею 2А64. Відмінності різних модифікацій в основному полягають в складі різноманітного радіоелектронного обладнання. Апаратура забезпечує прийом даних від командира батареї по провідному каналу або по радіо, розрахунок даних для стрільби і наводку. Частина операцій проводиться автоматикою, інші – екіпажем машини.

«Мста-С» має широку номенклатуру боєприпасів, від простих осколково-фугасних до касетних і керованих. В комплекті – 50 пострілів, можлива подача нових з ґрунту або з іншої техніки. Гаубиця 2А64 зі стволом довжиною 47 клб здатна відправити осколково-фугасний снаряд на дальність до 25 км; активно-реактивний – до 29 км. ЇЇ скорострільність – до 7-8 пострілів на хвилину. На момент появи «Мста-С» була однією з найкращих САУ світу.

Російська армія, маючи в розпорядженні заводи, де вироблялася і обслуговувалася ця модель, отримала її модернізовані варіанти. На самохідки 2С19М1, зокрема, поставили автоматизовану систему управління наведенням і вогнем, супутникову систему навігації. Експортний варіант 2С19М1 відрізнявся використанням 155-мм гармати з довжиною ствола 52 клб – як належить за стандартами НАТО.

За деякими оцінками, до теперішнього часу радянська і російська промисловість побудували від 800 до 1100 самохідних гаубиць 2С19 всіх модифікацій. Головним експлуатантом «Мсти-С» залишається російська армія, в розпорядженні якої є моделі всіх серійних модифікацій.

Деяка частина цієї техніки дісталася й іншим країнам колишнього СРСР, зокрема, Україні – парк ЗСУ включав 40 одиниць, до теперішнього часу він начебто скоротився до 35 машин. Армія ворога – РФ – надала ці САУ своїм контрольованим бойовикам: так, російські установки «Мста-С» були неодноразово помічені у серпні—вересні 2014 року на Маріупольському напрямку, а також у Новоазовську.

Колони САУ модифікації 2С19М1, яка є лише на озброєнні армії РФ, були зафіксовані під час боїв за Дебальцеве у лютому 2015 року, а пізніше – під Перевальськом, Селезенівкою, Михайлівкою, Алчевськом. Під селом Байрачки щонайменше одна установка була знищена українським контрбатарейним вогнем.

На жаль, для української нереактивної артилерії обмежена кількість САУ «Мста-С» залишаються фактично головним і найкращим озброєнням. Судячи з фінансування оборонної галузі після 2019 року, їм доведеться прослужити ще багато років, і промисловість зробить все можливе для продовження ефективної служби цих моделей. Хоча, нещодавно військове керівництво ЗСУ заявило про бажання закупити партії чеських 152-мм гаубиць «Дана-М2» та польських 155-мм САУ Krab. Яка з них краща і чи потрібні вони взагалі, експерти досі з’ясовують між собою у «диванних боях», але погоджуються, що нині в Україні є інша серйозна проблема: відсутність власного виробництва артилерійських снарядів, при чому, будь-якого калібру.

Про неї говорять з початку війни з Росією, але  «віз і нині там». А всі розмови про спробу самостійно виготовляти 155-мм снаряди, щоб згодом перейти на цей стандарт НАТО, так і залишилися розмовами. Хоча про важливість цього експерименту свідчить і те, наскільки прискіпливо ставляться до цього калібру в найкращій армії світу.

155-мм артилерійські снаряди та стволи гармат 155мм – це особливо важлива військова технологія. Знаряддя 155мм виробляються на трьох державних арсеналах США, це не довіряється приватним фірмам, це власність уряду США. Чи можуть продати американці ці технології приватним фірмам? Ні. Тільки державі. Для експорту такого високого рівня необхідна спеціальна ліцензія, яку треба узгоджувати у Вашингтоні. Чи можна це зробити без участі українських дипломатів і військових? Ні”  – пише військовий експерт Юрій Бутусов.

Незрозумілим поки залишається і результат випробувань з виготовлення власних снарядів 152-мм для артилерійської системи «Гіацинт», яке освоїли на «Артемі». Нині дороге устаткування для виробництва цих снарядів простоює, попри заявлені успіхи.

Це обладнання було закуплено в рамках програми оснащення боєприпасами галузі. Ми виготовили тільки партії, необхідні для попередніх випробувань і визначальних випробувань з Міноборони, ми сподівалися на замовлення“, – каже віце-президент компанії «Артем» Віталій Вітюк.

Зауважу, що для того, аби наші артилеристи мали хорошу підготовку, армії необхідні сотні і тисячі таких боєприпасів. Тим паче, розробники кажуть, що снаряд відповідає технічним вимогам.

Читайте також:

Ці складнощі пов’язані з тим, що Україна не розробляла артилерійські боєприпаси взагалі. Починаючи з незалежності. Роботи із закупівлі військової техніки велися дуже в’яло. І артилерійські боєприпаси не закупались взагалі. На момент початку конфлікту ми залишились з тим, що залишилось з радянських часів. Це все потребує поставки.

 

Боєприпас складається безпосередньо зі снаряду, капсуля, вибухової речовини снаряду, гільзи і порохів. Тобто, фактично, коли ми говоримо про створення української боєприпасної галузі, ми маємо на це дивитись через призму ось цих п’яти складових“, – кажуть конструктори.

Відтак, багато експертів наполягають на тому, що українській армії нова і обов’язково якісна артилерія потрібна куди більш терміново, ніж авіація, або москітний флот. Адже з початку війни з Росією саме наші артилеристи часто завдавали окупанту великих і непоправних втрат, оперативно підтримували сухопутні частини, зупиняли неочікувані наступи; з «Мсти-С» вони, вочевидь, «витискають» все, що можливо.

Андрій Артюх, “НОВА – новини ветеранів: інформаційний портал для учасників АТО/ООС”

 

Нагадуємо:

Поділитися в соц.мережах

Добавить комментарий